Назви почуттів

ГОНОР, у, чол., розм. Перебільшене поняття про свою гідність; чванливість, пиха.  Бестії запорожці вирішили показати Москві свій гонор, усю широчінь козацької вольниці (1, с. 224). Він наступив на свій гонор і написав листа до князя Ромодановського, б’ючи чолом, щоб той при­садив гетьмана, котрий замість зерен братолюбства сіє полову духовної ворожнечі поміж своїми (1, с. 247). Завжденний сум оселився в Чорному Воронові після того, як зустрів її — ту, що колись присоромила його, бравого офіцера з трьома Георгіївськими хрестами на грудях, устидала тяжко й негадано, розбудивши в ньому приспаний гонор (2, с. 33). . Тепер усе буде інакше, ніхто не знехтує вашою думкою. Утім, отамани знали, що Завірюха дурного не каже, але ж і гонор годилося тримати. Насправді сотник їм сподобався (2, с. 197)